Листи з Польщі. Трохи про Краків, компліменти, того, хто спивав генерала британської армії, та подарунок за 900 євро

Я знаю: всі люблять читати чужі листи. Я вирішила надати вам таку послугу: дати почитати свої  до батьків, про Польщу. Справа в тому, що писати окремо листи батькам, друзям, а потім ще і на блог – це займе дуже багато часу, який тут можна витратити на щось інше, а вдома –я вже ніколи того не рзоблю (перевірено досвідом – про Чехію до сих пір не написала). Останнім часом найдрожчим, хто в мене є – батькам  –  я приділяю дуже мало часу, тож  вирішила писати саме їм - заслужили.  А ви не ображайтеся, що звертатимусь не до читачів в цілому. І не зважайте на (як воно українською: подробные?) описи їжі. Ви ж знаєте, як для батьків це важливо:  щоб не голодувала та не мерзла.   

05.09.2011 00:25, Краків. Доброго дня, любі батьки.  Часу  в мене замало, щоб писати докладні листи та  звіти. І так це роблю о пів на першу – а завтра о сьомій підйом і екскурсія по Кракову. Спати ніколи! Та не хвилюйтеся, в автобусі сьогодні заснула на півтори години – не витримала. Тут намагаюсь спілкувати постійно українською, поки не англійською, тому що зараз знаходжусь лише серед нашої делегації. Один хлопець запитав мене, почувши мою українську: -  Ви зі Львова? Це було дурне запитання – моя українська літературно вимушена і зовсім не схожа на західняцьку, але то був, мабуть, найкращий комплімент в моєму житті.

Коли ти вдруге в Європі, те, що вражало вперше, вже не здається таким вже й надзвичайним. Досить молитися на Європу – в нас також можна яскраво вибілити розмітку на дорогах (разом з сепаратизмом в голові), поставити скрізь велопарковки і обладнати вулиці вело доріжками, щоб аж мерехтіло в очах від цих життєрадісних спортсменів – патріотів свого тіла,держави  та планети ( саме так в Польщі). Наче не складно, а так приємно.  Краків схожий на Львів і на Прагу (а може і ще на десяток відомих міст, в яких я не була)– у ньому також є площа Ринок, а на площі Ратуш, тільки все рази в три більше. Ціни  в Польщі мабуть такі ж самі як і в нас (що, звісно, не скажеш про зарплатню та якість). Національна валюта майже  в тричі дорожча за нашу (трохи більше 200 злотих я отримала за 50 євро). Краків вважається найдорожчим містом в Польщі через велику кількість туристів, особливо з Англії, тож і ціни там на сувеніри та обіди в ресторанах  англійські. Це не зупинило наших організаторів – повечеряли ми в центрі Кракова в ресторані «Хлопське єдло» (Сільська кухня), де скуштували  національного польського  кислого супу (якась назва на «ж»), де в кожну порцію кинули половинку якоїсь ковбаски, потім подали різні вареники, капусту, голубці, а на останок каву з запіканкою та пирогом з яблуками. Смачно було – дуже, особливо після дороги.

 В Кракові часто можна побачити прогулянкові карети.
Півгодини задоволення коштує 100 злотих
(біля 300 грн.)

Взагалі від однієї з організаторів я дізналася, що на кожного учасника цієї програми було витрачено по 900 євро. Дуже чудова інтеграційна політика, адже як мені тепер не любити поляків? – та я їх обожнюю просто! ))

В нашій делегації познайомилась  з двома студентами зі Львова – Вовою та Лесею. Всі інші люди від 27 і старше. Ми – наймолодші. А точніше – як не дивно – наймолодша я. Вже дечому від них  навчилась і маю певні ідеї розвитку. Колекціоную візитівки, обмінюю їх на посмішки. Знаю тепер жінку зі Львівської мерії, радника Національного Банку  України, сім*ю, чиї батьки були переселені за операцією «Вісла», а син зараз у «ПЛАСТі», чим вони неймовірно пишаються. Ще знаю якогось чоловіка, що мабуть дуже крутий, але ніяк не зрозумію, хто він (точно знаю, що спивав генерала британської армії) горілкою. Найголовніше не те, що їх знаю я, а що вони мене.  Я бачу багатьох людей, для яких немає кордонів як на планеті, так і по життю. Я бачу тих, в кого потрібно вчитися, і тих, в кого категорично не потрібно, але то також є навчання.

Наразі все завтра екскурсія Краковом і якесь нове містечко, новий готель та нові люди. Чекайте новин, привіт усім – бабусям та дідусям))).

Цілую і обіймаю, я спати, тому що в мене вже година за польським часом***
05.09. 11. 20. 00 за польським часом, дорога Краків - Мушин . Вже темно, дивлюсь на різнокольорові вітрини, час від часу нетбук  трясе по Краківським європейським дорогам, і в цей час вони мені вже не здаються такими європейськими. Все ж таки після Чехії, Польща трохи програє в моєму власному  рейтингу міст, що викликають сяючо-посмішкові та  випучено-очні емоції (перший в цьому рейтингу, мабуть Львів, коли я вперше його побачила). 

Виїжджаємо на трасу… ох, де сьогодні тільки не були…  На місті знаменитого виробництва соди Solvay, в органах місцевого самоврядування (Малопольському воєводстві), в Маріатському костьолі (аж дух переймає від того дива, зведеного в 11 столітті в центрі Кракова), у Вавельскому замку всіх польських королів, біля замку, що є точною копією Римського (забула назву). Екскурсовод розказувала і  знамениту легенду про дракона, і те, що в Кракові близько 230 храмів, а ті, що у Романському стилі – часто будовані українцями, що їздили на заробітки.

Дуже цікава була сьогодні зустріч з агенцією регіонального розвитку MARR, котра ділилася з нами своїм досвідом підняття малого та середнього бізнесу. По цьому хочу зробити окремий звіт – занадто багато корисної інформації, так би мовити «для  подражания».

Маріацька базиліка. Найвідоміший храм Кракова

Обідали сьогодні в фешенебельному ресторані в центрі Кракова Під назвою «Химера». Дуже романтичне місце, з і свічками, картинами і занадто щедрим поваром, котрий почастував спочатку сирами з помідором, потім грибною зупою (тобто супом – смачнючим, з якимось шоколадним смаком, хоча шоколаду там і близько немає ), а потім тарілкою  зі смаженою картоплею, великим шматком вареного лосося з приправами і салатом з чимось солодким і схожим на буряк. На кінець було тістечко з вишнею та бізе, яке я вже не змогла доїсти ( ну чому найсмачніше не подається на початку?))) )

Стосовно людей. Всі тут непрості, в  кожного є що запитати, чому повчитися. Душевно поговорила сьогодні з професоркою  Києво-могилянки  (вона агітує мене пробувати свої сили на магістратуру). До речі, це з нею ми вчора говорили про її сина- ПЛАСТуна, а сьогодні вона почала мені казати про Могилянку. Сама ж викладає фрайдайзінг (як мені пояснила, навчає студентів промоуту своїх проектув, грантів та багато чого подібного). Дуже цікава і тепла жінка.

Ще одна професорка викладає у Миколаївському кораблебудівельому університеті іноземцям (!!!). На моє здивування («Іноземцям?») повідомила, що цього року в неї навчатиметься 500 китайців. Вони мовляв, зараз добре розвивають цю справу. Викладачка говорить, що іноземних студентів любить більше за наших, мовляв,  вони набагато  старанніші.

Мені подобаються мої колеги-студенти зі Львова. Леся підказала мені чудовий спосіб, як створити свою команду, з якою потім за рахунок інших їздити по світу, Ярослав – то взагалі ходяча енциклопедія: багато де бував, і так уважно слухав усіх екскурсоводів, що й сам міг би їм працювати. Одна з організаторів нашої делегації, після того, як я пообідала з ними за одним столиком, запропонувала співробітництво: тепер запрошуватиме на різні заходи, зможе допомогти з розселенням та екскурсіями у Львові, а і взагалі скрізь (їх Фонд зацікавлений у новій активній молоді). Так що  гуртуємося,  зв’язки налагоджені!)

Сьогодні витратила 20 злотих (60 грн) : купила собі шарфик з Франції на пам’ять та магнітик з Вавелем.  Чомусь з їжі нічого купувати не хочеться – нас загодовують тут безбожно.О,про Бога. Посиділа сьогодні в Маріатському костьолі, як заворожена споглядала всю ту розкіш: холоті  ікони, скульптури, величезні підсвічники, величезний хрест посеред храму в арці, на якому Ісус… Це найбільший  найдавніший та найбагатший храм, який я бачила. Навіть захотілося помолитися («Отче наш»,звісно, – іншої не знаю). До мене прийшло розуміння того, чому на східній Україні так багато агностиків та атеїстів – в нас немає  в храмах тої атмосфери: всепоглинаючо-могутної, неймовірно піднесеної, від якої хочеться живитися,та якій –ГОЛОВНЕ - хочеться віддавати.
Щасливий не той, хто отримує, а той, хто віддає. Щастя вам , любі батьки. Я не голодаю, не мерзну, поки що навіть не сумую, тож все добре.

Прямуємо до нового готелю. В ньому вже будемо до кінця. Завтра – новий день. Піду посплю трохи в автобусі. (Далі буде)

P.S. В тексті можливі помилки, не перечитувала.