| Степан РУДАНСЬКИЙ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ Стали колись Хмельницького Ляхи підмовляти, Щоби нашу Україну З Польщею з’єднати. А Хмельницький їм говорить: «Сядьте, добрі люди! Послухайте мої байки, Чи правдива буде?.. Ото був собі господар, Мав їдного сина, І любив він його щиро — Сказано, дитина… Любив його, як дитину, Годив, як паняті; Але в того чоловіка Був і вуж при хаті. І, бувало, як дитина За обід сідає, В тую пору із-під печі І вуж вилізає… І що дитя йому кине, Що само упаде, Вуж полізе позбирає, Вуж і тому радий!.. Але раз дитя почало Із вужем дрочитись, Дрочилося-дрочилося, Далі стало битись. Вуж до піни розізлився, Укусив дитину; Аж надходить і господар В ту лиху годину… Як ударив по вужеві, То хвіст і остався, А вуж, живий, та безхвостий, У нору сховався… Нема в хаті вже дитини, І вужа не стало; А тим часом господарство, Як вода, спливало. В рік ісплила вся маєтність, Всі його пожитки, Ба вже й на нім не осталось Ні рубця, ні нитки. Іде, бідний, до ворожки; Світить вона свічі, Посиділа-погадала, Каже: «Чоловіче! Мав-ись,— каже,— чоловіче,— Ти вужа хатнього! Все багатство, вся маєтность — Все було від нього. А як ти з ним посварився, А може, й побився, То ото ж ти через теє Усього лишився!..» Повертається господар До своєї хати, Прислонився коло печі Та й став вужа звати… Вилізає вуж безхвостий Та й став говорити: «Ні вже,— каже,— чоловіче, Разом нам не жити! Скілько ти на мене глянеш — Зараз пригадаєш, Що довіку через мене Ти сина не маєш! Скілько я на тебе гляну, Зараз пригадаю, Що довіку через тебе Я хвоста не маю. Буду тобі, чоловіче, Все добро робити, Але разом із тобою Я не буду жити!..» Отак воно, добрі люди! Польща — то дитина, Король польський — то господар, А вуж — Україна!..» *** |
Показ дописів із міткою поезія. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою поезія. Показати всі дописи
субота, 9 липня 2011 р.
С. Руданський "Хмельницький і пани"
В дитинстві в Кам'янці мені сусідка баба Ярина часто розповідала на пам'ять цю поему. Я уважно слухала, і уявляла почуте. Щось в цьому є. Баба Ярина пережила голод та війну, до школи ходила босою. Зараз вже не читає - слабкий зір, про те нищенаписаний твір - це не все, що вона може розказати напам'ять. Цікаво, а що декламуватимемо ми в такому віці?
Підписатися на:
Дописи (Atom)