Мій Київ: повний протесту та мрій

Настрій, з яким я цього разу приїхала до Києва був воістину революційний - адже на столичний розігрітий асфальт я ступила ногою  на 3 день після прийняття мовного закону.  Ледве дочекалася, поки запрацює метро і ... мерщій до Українського дому.

Прапори, ранкове сонце, заспані обличчя мітингувальників настільки зарядили енергією, що вже ледве не забула про Школу соціальної демократії, яку організовував німецький Фонд Фрідріха Еберта.

Школа соціальної демократії

Чотири  дні на березі Київського моря з українцями різних регіонів України та білорусами, що мають активні життєві позиції , цікавими лекторами й завданнями, купанням, гітарою, вогнищем й зірками дали такий результат:

я зрозуміла, що я не зовсім соціал-демократ, але щось в цьому є

що білоруси "вельми прышпильный народ"  і взагалі просто круті

я можу спати по 4 години на добу, а останню добу взагалі не спати

в мене є емоційна друга половинка і вона любить персики

ВПШисти скрізь!

Після ВПШ не страшні будь-які нічні завдання 

регіонали бувають хорошими 

за українську необхідно боротися (білоруси, що мають російську за державну вже зовсім не розмовляють рідною)

Частина соціально-демократичної тусовки. Прикро розуміти, що з більшістю вже ніколи не побачишся(

Український дім

Недивно, що після останнього висновку  я поспішила ночувати на Українському домі й робити звідти репортажі.  Аби не покидати столицю,  прийшлося  вразити всіх (ба, навіть себе!), здати зворотній квиток,     пояснювати все батькам, і  набриднути родичам, в яких зупинилася. Вийшло, що незаплановано я провела у Києві ще два тижні.  Шалені тижні! 

Двічі ночувала під Українським домом з голодувальниками та  активістами. Співали українських пісень всю ніч. О шостій - підйом та гімн України. Ввечері - музиканти, поети, письменники, вчені=історики, політологи  й просто хороші люди. Та що я розповідаю? Читайте тут 

Вперше в житті я була у вирі такого суспільно-значущого дійства. І може хтось на мої слова скептично фиркне, та не ті, хто розділяв зі мною "сходи". Траплялися і крадіжки, і провокації, і слова зневіри типу "ви всі там за гроші".  Їм дивно уявити, що люди з власної ініціативи і на власний кошт можуть приїхати до Києва висловити свою позицію -  бо їх ініціатива більш шкурна: пайок з гречки й масла чи  якась "вітіна тисяча". 

Павлоградець  Дмитро вкрав з табору гроші та дорогий фотоапарат. До цього давав мені інтерв'ю російською, але запевняв, що готовий  захищати українську.

Та попри негативи, більше було все ж позитивів - про це говорять мої твіти:

Ночую під Українським домом. Співаємо пісень під гітару) спи собі сама.. . Коли біля тебе януковича нема. ... йде дощ, ми під наметом 10 лип в 0:39

Грають скрипці й двох гітарах. Тільки що роздавали печеньки, 11 з нас голодує. Всього нас до 40

10 лип в 0:50

Олесь Доній розповідає під Укрдомом про революцію на граніті. Слухаємо про кулуарні справи української політики. Олесь запевняє, що в кожній партії та організації є засланці з КГБ. “ Професіоналізму можна навчити, а патріотизму- ні.“ 13 лип о 20:36 Вся романтика ночі під Укрдомом в тому, що засинаєш під гітару в самому центрі Києва, спостепігаючи за проїжджаючими машинами і зорями одночасно) 14 лип о 1:00

Тільки що до нас приїхав Сашко Лірник! ~Тепер будуть казочки на ніч)14 лип о 1:32

Всю ніч не спала- співали пісень, обговорювали мовне питання. Зустріла тут свободівця зДніпра) вранці до нас підійшла дівчина з Мурманська, що переживала аби ми не думали погано нв росіян та підтримала позицію щодо мови. О шостій як завжди заспівали гімн. Потім прийшов священник, і вже хвилин як 10 молиться разом з бажаючими.ночувало нас до 40

14 лип о 6:16 

Цікава ілюстрація вийшла: народ і його охорона. Яка  охороняє, втім, не його:)

На даний момент з УД все сумно  - організованість зникла, поодинокі люди не здаються і намагаються піаритись, герої-голодувальники лікуються і готуються до нових протестів, а нардепи в цей час у відпустках.  Маємо надію, що ідея протесту не сплюндрується так само, як ідея Помаранчевої революції, а мовний закон як технологія дограє свою справу і не підписаний  збиратиме пил в архіві до нових виборів (а що, без цього вже ніяк!).

Прошу вибачення, але далі немає сил писати докладно, тож, до уваги фото з коментарями:

На УД познайомилась з 16 річною українкою, що майже все життя живе в Чехії. Таємно від батьків, що не дуже переймаються патріотизмом, дівчина  приходила на "сходи", послухати  письменників, музикантів та цікавих особистостей. Вирушили з нею у Мистецький арсенал - нам це коштувало 3,5 годин перенасичення мистецтвом. Зате яким!

Побувала в язичницькому ресторані Олега Скрипки.  Отримала безліч позитивної енергії від атмосфери. Загадувала бажання Велесу -  одне наче точно не збудеться (отримала знак:) ). Чекаю на здійснення іншого.  З нетерпінням та тремтінням:) Знайшла свою ще одну емоційну половинку, вона любить... мотану ляльку-наречену.

Визначення переможців у козацьких забавах. Я дізналася, що таке БЖ та Гостинний двір. 

"День" вже навіть не дивує своєю свідомою  суспільною позицією. Прямо на вході - екоскринька для використаних батарейок. Таких газет в Україні не так багато, а може, взагалі - лише одна. Як же без "Дня", коли приїхала до Києва?:)

Відчуваю, що ще було багато чого, про що варто сказати. Але вже четверта ранку і завтра в мене потяг на Січеслав.  Записала головне: для вас ы для себе - щоб не забути)  

Велике "дякую" за ці неймовірні 20 днів тим, хто зустрічав зі мною схід сонця; хто своєю чарівною українською підіймав мені настрій по телефону і в житті;  хто посміхався в метро, з ким бігла під дощем, та тим, хто терпів мою гулящу душу та чекав на мене вдома!:)

P.S. Окрема подяка тим друзям та знайомим, хто не вважає мене божевільною,та тим, хто   принаймні, не відважився це мені сказати. :)

  

Я хочу зізнатись: сьогодні я заздрю росіянам

Я хочу зізнатись: сьогодні я заздрю росіянам. Вирішила написати ці слова саме в ніч перед їх другим мітингом. Болотну - пережили, тепер - Сахарова. Що і як пройде - дізнаємось завтра.

Один з російських політиків назвав повстання після виборів "помаранчєвой проказой". Було приємно. Не тому що проказа, звісно, а тому що помаранчева. У 2004 ми   були попереду Росії  у спромогах створити громадянське суспільство, змінити свідомість, а з нею життя. Тепер  таке завдання в наших братів. І якось все почалося  несподівано успішно, бурхливо і яскраво. Від цього мені хочеться тиснути їм руки та  бажати успіху.

Навіть якщо нічого не вийде, це ВЖЕ маленька перемога: змінилися мізки, почуто крик народу, подано сигнал. Я бачу їх сяючі обличчя, які вірять у свої сили, читаю блоги, що закликають боротися - ця бурхлива хвиля протесту не може не надихати.

Відчутна потреба народу в  правдивих ораторах, що не бояться відповідати за свої слова.

Відчутна професійність, готовність творити на благо досягнення кінцевої мети.

Відчутна інтелектуальність молодого покоління.
 Тут мало бути відео про хлопчика з мітингу за чесні вибори в Росії, що відбувся у Нью-Йорку. На жаль, воно вже видалено з Ютюба. Молодий хлопчик років 13 вразив усіх своїм вмінням виражати думки і довів, що діти схильні до глубокого мислення на політичні теми і в такому юному віці.

Що там приховувати. Я вам заздрю. По-білому і по-дружньому.
Успіхів! Перемог! І щоб ОМОНу на всіх не хватило!

Думки на ніч.

 На журфаці нове завдання:  маємо записувати все цікаве, що привернуло нашу увагу і сподвигнуло на роздуми.  Перше, що привертає зараз увагу: мені складно читати текст курсивом... Ось. Так значно легше. Вам також?

Останнім часом часто  чую від людей намагання мене повчати. Розмови про те, що я не така, якою маю бути ,спілкуюсь не з тими людьми, і взагалі з мене протрібно вибити "всю цю дурь" (прим. "дурь" - це так званий "невиправданий патріотизм та фанатизм").  Спочатку це мене збивало з пантелику, а потім я зрозуміла, що в першу чергу маю бути  не тією, ким мене хоче бачити натовп, а   самою собою. В решті -решт, мене розуміють люди, які підтримують мої погляди. А чия думка важливіша в таком разі: соратників чи опозиціонерів з іншої сторони барикад? Висновок з риторичного питання один: я не збираюся робити щось лише тому, що цього вимагає більшість, яка мене не розуміє. (Написала це спеціально, щоб запам'ятати).

Власне це все, що я хотіла написати .І скоріш за все,  це було зроблено лише для  власного переконання. Але я знаю, що цього знадато мало, як для нічних роздумів ,тому згадаю одну сцену, яку бачила декілька днів тому:

Вечері біля кіоску я зустріла пару років 50-65. Чоловік просив грошей в жінки на пляшку.
- Кать, ну пожалуйста...
- Ты издеваешься?
- Ну немного...
- У меня 70 грн. осталось до 15го числа. Даже и не думай.

Не знаю, чим все закінчилося,  я пішла далі, вражена тим, що цій сім'ї ще тиждень прийдеться жити на 10 грн. в день, що жінці, мабуть, дуже сумно по вечорах і, сподіваюсь, в неї є діти і онуки, які могли б її розрадити. Ви спитаєте мене, яка мораль?  Ніякої. Окрім того, що я не хочу, щоб хтось з вас або я опинилися  в такому діалозі.

Я в ТСН тижні.

щоб не загубити
ВІДЕО

Вдарити Табачника: хоробрість чи приниження своєї країни?

Я обурена. "Братство Св. Луки", яке я так захищала, коли судили Сінькову, знову піариться: в цей раз на міжнародному форумі "Освіта в Європі", що проходить у Києві. Яєчню жарити ніде - знайшли інший вихід - вдарити публічно міністра Табачника букетом квітів.



Я особисто також проти Табачника. Мені не подобаються його переписування підручників з історії, українофобські настрої, неефективний законопроект "Про вищу освіту" і т.п. Я підтримую усілякий супротив режимові, принаймні за те, що цей супротив демонструють сміливі та дієві відчайдухи. Я пишаюсь тим, що українці здатні боротися за свої права.

Та інше мене обурює. А саме: дуже незначна кількість коментарів під відео, що засуджують такий спосіб висловлення протесту. Адже дівчина з букетом квітів мала усвідомлювати: в тій залі для іноземних гостей (не останніх людей європейського суспільства - варто це розуміти) вона була уособленням УКРАЇНСЬКОГО студенства, української жінки. Чи можна вважати чергову демонстрацію такої нахабної культури українців - подвигом, в той час, коли ми прагнемо до цивілізованої Європи?

Героїня ролика стверджує, що прагнула принизити міністра освіти. Невже ніхто не розуміє, що кожного разу, коли ми б'ємо дівчат у ресторанах, здираємо з людей георгіївські стрічки або жаримо яєчню на вічному вогні - ми принижуємо в першу чергу Україну?.

Якщо ви проти - напишіть свій законопроект, продемонструйте європейцям свою ерудованість та обізнаність в освітянській сфері, заведіть корисні контакти,покажіть, що розумніші за Міністерство. Значно благородніше, аніж піаритися таким дешевим та ганебним способом, чи не так?

Що зробила Польща за останні 20 років і чого не зробили ми.

Наприкінці 80-х років поляки приїжджають до Львова і купують львівські телевізори «Патріот». У 1989 році до влади приходить партія «Солідарність» - до сих пір ця назва викликає теплі почуття у поляків, як то було б, наприклад, в нас на «Помаранчеву революцію», якби все насправді вийшло як хотілося. В тому ж році – ряд адміністративно-правових реформ. В результаті сьогодні Польща – лідер у Європі за фінансовою незалежністю – її сукупний борг становить менше 60% ВВП. Польща вступила до ЄС і зберегла свою національну ідею.

У 2007 році В. Ющенко заявив, що кількість міліардерів в Україні більша всіх разом узятих в Європі. В нас є певна група людей, котра в своїх руках контролює 70% експорту. А економіка Польщі базується на малому та середньому бізнесі, який дотується владними структурами (а ті, в свою чергу – ЄС!). Вельми заможних людей в Польщі мало, та, якщо вони є, їх немає у владі.

Вашій увазі хочу представити дані, отримані мною від Малопольського агенства підтримки регіонального розвитку, який я відвідала в Кракові:
Польща (статистика на кінець 2010 року):
Населення – 38 млн.
Площа – 312 тис. км.2
Приріст ВНП – 3,8%

1989 р. – початок будівництва економіки вільного ринку.
1990 початок приватизації держпідприємств.
1999 – Член НАТО(За Квасневського)
2004 – Член ЄС (За Квасненвського)
1997 – Прийняття Конституції РП (Перша асоціація в мене: Речі Посполитої. В Польщі майже скрізь фігурує ця назва. Як на меморіальних табличках, так і в розмовах. Поляки цінують історію, особливо історію цієї могутньої держави).
Малопольська (Область, центром якої є Краків):
Популяція – 3,2 млн. (8,6 % населення Польщі)
Площа – 15 108 км.2
Середня зарплата – 750 євро
Кількість підприємств -300 тис. (з них – майже 4 тис. – з іноземним капіталом)
Торгові оберти Малопольського регіону з Україною:
Експорт –163 млн. євро
Імпорт – 43,2 млн. євро

Яка заслуга в цьому Малопольського агенства регіонального розвитку? (Засноване в 1993 році як акціонерне товариство з метою ревіталізації деградуючих промислових територій):
Проект «Стань Малопольським підприємцем» -
*Надання 40 тис. Польських злотих на відкриття фірми.(в гривні – множити на 3)
*Надання щомісячно по 800 злотих на покриття господарських витрат.
*Безкоштовний консалтинг та навчання.
*За даними за рік створено 580 фірм, на загальну суму дотацій 1, 110млрд злотих (!!!!).

Я привела один з багатьох прикладів, чудово ілюструючих, як стрімко Польща йде попереду нас. Крім того, зараз в Польщі створена мережа органів міського самоврядування, так званих територіальних громад, що розвивають свої регіони, періодично підпитуючись фінансами від ЄС.

Народні обранці територіальних громад не мають права на власний бізнес і на присвоєння коштів ЄС до свого банківського рахунку. Впевнена, що це не виключає можливість якихось певних махінацій, проте, якщо виявляється, що чиновик має бізнес чи взяв хабара, він ВТРАЧАЄ своє місце. Якщо організація використала кошти не за домовленістю ЄС – вона БІЛЬШЕ ЇХ НЕ ОТРИМУЄ. Можливо, саме завдяки такій політиці, дороги в Польщі – це дороги, а не щось схоже на наш сором, зарплати і ціни на продукти такі, щоб людина мала змогу витрачати на їжу 7% свого місячного прибутку, а не 60, мери міст не зникають на півроку з ізраїльськими паспортами, і замість таксопарків зростає кількість велопарковок та велодоріжок (ними Краків весь майорить).

Справа в загальній культурі, ментальності, відповідальності за себе, свої вчинки та їх вплив на громаду. І вже потім йдуть гроші від ЄС. Бо якби не відповідальність – ці капітали б зникали десь на тих невидимих кордонах (Їдеш по ЄС, і бачиш одні лиш невидимі кордони. З Польщі до Чехії, якз Дніпропетровська до Нікополя: проїжджаєш табличку – і ти вже за кордоном).

Що ж, завершу початком. Наприкінці 80-х років поляки приїжджають до Львова і купують львівські телевізори «Патріот». В 2011 – українці контрабандою продають в Польщі сигарети і алкоголь, щоби вижити.

Не уявляю свого дня без "Дня" або Леви - це ми.

Моє стажування в газеті "День" завершилося. Півтора місяці редакційної напруги, прес-конференцій, зустрічей з видатними особистостями, життя в епіцентрі усіх політико- та культурноважливих подій - це все дало мені змогу відчути, що означає бути журналістом. В результаті я зрозуміла, без чого тепер не можу жити: без, власне, "Дня",  журналістики та України. Неймовірно, проте факт.

25 молодих українців гадали, що  підкорять Київ та редакцію Всеукраїнської  газети, а насправді приїхали  дивуватися швидкоплинності часу в столиці, ховати у недрах свого самолюбства власні амбіції, недосипати, недоїдати та тремтіти в останні хвилини до дед-лайну. Тим не менш, мало хто залишився незадоволений і кожен повіз додому враження, досвід, любов до журналістської справи та свої публікації. Хто в Острог, хто у Львів, у Рівне, в Донецьк, чи в Дніпропетровськ (я, до речі, перша представниця Січеслава, що побувала на літній школі "Дня" за всі 9 років) - ось така різноширотна географія у Школи.

Я відчула на собі всі приємнощі перебування у відділі політики. І поблажливий погляд редактора відділу Івана Капсамуна, і потиск руки Валентина Наливайченка, коли він був у нас на зустрічі, і увагу 20 столичних телекамер на акціїї "мовчазних оплесків" в знак солідарності з білорусами, і конференцію самого генпрокурора, і розуміння того, що твоє видання одне з перших дізнається про арешт Тимошенко, і  чудовий український прапор, що висить у моєму, тепер вже колишньому моєму,  кабінеті на стіні.

 Я потрапила в один з найскладніших відділів у газеті і витримала все це.  А допомагала мені в цьому моя напарниця-сестра-філософ Марічка (Серыми буднями не разбудить огня ))) ).

Через що, власне, довелося нам  пройти?

• Прес-конференції в таких агенствах,як УКРІНФОРМ, УНІАН, Інтерфакс-Україна, Риа-Новости (бачила там Вікторію Сюмар, Віталія Кличка, Володимира Фесенка, Костянтина Матвієнка тощо).
• Різні акції, в яких приймала участь як журналіст, і як активіст . (Наприклад, вищезгадана акція на підтримку білорусів в боротьбі проти Лукашенківського режиму "Живє Бєларусь!")
• Взяття коментарів по телефону у різних людей на різну тематику. (Спілкувалася з міністерством юстиції, політологами, соціологами, депутатами, а найголовніше - всі ці мобільні телефони залишились в моєму записнику). Мені здається, тепер нікому не боюся телефонувати, адже довелося вже мати розмову навіть з тими, хто займав посади послів України в різних державах. Найприємніше, що, почувши візитівку "Газета "День"" всі вони ставали люб'язними та говіркими. А в Міністерстві так взагалі почали розхвалювати видання, говорячи: "Ми вас шануємо і постійно читаємо".
• Зрозуміти, що таке розшифровка з диктофону. Це виявляється, не так вже й легко, записати відповідь людини на диктофон, а потім зробити її пряму мову читабельною для друку: потрібно переробляти багато  слів, перебудовувати речення тощо.  Жива мова  і те, що вже публікується  на сторінках газет - далеко не одне й те ж саме.
• Редактора.Це - одне з найскладніших випробовувань. Коли твій текст майже весь переписується, коли тобі говориться, що ти нічого не знаєш та не вмієш, коли на тебе дивляться, як на найостаннішого невдаху і при цьому завалюють якимись, як тобі здається, найлегшими завданнями - це просто жах. Але це є практика та досвід. І найкращою винагородоюв подальшому  для мене стали навіть не гонорари за публікації, і не ім'я, надруковане в газеті, а таке сухе і трохи зніяковіле слово редактора: "Ну ти звертайся, телефонуй, пиши. Якщо дійсно хочеш досягти успіху в журналістиці, в тебе це точно вийде." 

Що ж стосується загальношкольного життя, то тут також було багато чого цікавого. Їздили на екскурсію в Черкаську область від "Дня": були в Суботові, Холодному Яру, Чигирині, Черкасах. Ходили по землях Хмельницького та Чучупаки...

Були біля Тисячолітнього дуба Залізняка...

... і дізнались справжню етимологію приказки "моя хата скраю". Певринний її сенс зовсім не "Нічого не знаю, нідочого не причетний", а навпаки: "Моя хата скраю, тож я візьму на себе удар перший". Що значно змінює асоціації з ментальністю, правда?

В "День" до нас прийшло дуже багато гостей. Це і радник всіх президентів України, громадський діяч та міліонер Богдан Гаврилишин, і автор резонансного роману "Українського націоналізму" Кирило Галушко, журналіст  Микола Хрієнко, що пройшов пішки до Кубані шляхами українських емігрантів тисячі кілометрів, соціолог  Ірина Бекешкіна, письменник Володимир Панченко, журналіст газети німецької  "Де вель" Герхард Гнаук, політики Валентин Наливайченко та Арсеній Яценюк. Найяскравіше мені запам'яталася дочка Ліни Костенко Оксана Пахльовська, під час зустрічі з якою, я пережила гамму різних емоцій: хотілося  плакати за український народ, пишатися силою молодіжних рухів у світі,  читати Гегеля, святкувати з розмахом День Незалежності, обіцяти Україні, що ніколи її не покину.

Пані Оксана розповідала про свою доньку та боротьбу молоді Риму за свої права. Про те, як вони лягали під потяги, про те, як страйкували, про те, як таки  підірвали режим Берлусконі.

"Знаєш,мамо, - цитувала письменниця свою дочку. - Ми зайшли до Колізею і побачили там левів. В ту хвилину ми зрозуміли, що леви - це, насправді, ми".

Я бажаю всім та собі хоч раз в своєму житті відчути себе левами. Мова вже йде не про Колізей, не про Рим, не про "День", і не про те, що,я, мабуть, мала закінчити якимись висновками з мого стажування. Мова йде про те, що в якийсь момент важливого життєвого вибору, або неймовірного подвигу, або відчайдушного рішення, до нас має прийти це відчуття. Відчуття впевненості, невідворотності, гідності, мужності і найголовнішого: "Леви - це ми".

P.S.  я сумую за "Днем", вечірнім Хрещатиком, фонтанами на Майдані, Ремарком та роздратуванням від нестриманих парочок в метро  метро. Це місто обов'язково буде скорене.

Лариса Івшина: про "День" кажуть, що ми - та газета, яка не боїться своїх архівів

Ділюся з вами наступною порцією моїх емоцій з Киева. Почну із зустрічі з Ларисою Івшиною, що офіційно відкривала  9-ту школу журналістики "Дня". Що сказати про неї? Вона навіть краща, ніж я малювала її в своїй уяві: елегантна, вольова, енергійна, мудра. Говорила про історію, незалежність, про силу особистостей,   роль "Дня" в житті українців, як газети з девізом: "українське" означає "інтелектуальне".

Мова, ясна річ, зайшла і  про політику. Лариса Олексіївна засудила обивательську логіку на виборах "всі вони однакові" та принцип "меншого зла"; Януковича, з його торішньою позаблоковістю : "Україна в безпеці з Божою милістю: нейтральний статус - це одне, а позаблоковість - це вже приманка".

Спілкувалися про освіту, зокрема українську. Редактор "Дня" висловила своє невдоволення українськими ВНЗ, говорячи, що вже не раз нарікала їм: "Ну чому ви робите, як в радянські часи випускали черевики? Випускають багато, а одягти нема чого". Закликала нас, студентів, не задовольнятися будь-чим, і домагатися для себе всього і кращого.Молоде журналістсьске покоління, на її думку, має бути принциповим та дружнім. Солідарність та  підтримка одне одного  - головне в нашій справі.

Лариса Івшина порадила нам почитати Лисяка-Рудницького, Липинського, Уласа Самчука,Чикаленка, Єфремова, всю антисталінську літературу, "Втечу з ГУЛАГу".  Ну, і, звісно, "День" та його бібліотеку))) "Про нас  кажуть, що ми - та газета, яка не боїться своїх архівів - з посмішкою заявила головний редактор.

Ми задали багато запитань, на які отримали вичерпні відповіді. Найближчими днями цей матеріал вийде в газеті, я також взяла участь в його підготовці.

***
Сьогодні мені пощастило, на деякий час отримала кабінет з великим українським прапором на стіні. Тепер сиджу, і любуюся. В цій редакції розумієш, що розділяєш дах з геніями, котрі кожного дня створюють унікальний, якісний, інтелектуальний продукт. Поруч  з ними пишаєшся українською журналістикою і в одночас розумієш, який ти дилетант в цій нелегкій справі. особливо у відділі політики.

Успіху їм, успіху нам. Я зрозуміла, що люблю "День". Дякую за те, що він є.

P.S. відтепер не задовольняюсь будь-чим, домагаюся всього і кращого)