"Він тихий і привітний. А ще… йому хочеться народжувати дітей".

 Дочекалися. Нарешті мій  "враженнєвий" звіт про Львів.

В серці Львова зі Львовом у серці

 У нас з ним все було з першого погляду: любов , порозуміння і захопленість. Не  проста захопленість, а шалена. Уявіть собі трьох  ідіоток нас, що  вилізли з потягу  після 18-ти годинної подорожі зі скляними від щастя очима і криком : «Ааааа! Львов!». Поки я млію від запитання таксиста: «Дівчатка, таксі не бажаєте?» (так, млію, тому що для мене україномовний таксист - це диво), Катя і Аня  в захваті від вокзалу «з дахом, що наче з Гаррі Поттера». 2:0 на користь Лева, що має усі шанси заполонити моє серце.

Виходимо з вокзалу, поважно крокуємо , роздивляючись все навкруги.  В мене не виходить не дивитись на кожну зустрічну україномовну людину без так званого  «взгляда обожания», що я починаю просто роздивлятись архітектуру. Навіщо ж спантеличувати людей, котрі навряд чи здатні мене зрозуміти? 

Йдемо далі і ніщо не передвіщає біди, та, мабуть, все ж таки хтось  наврочив на нас, почувши москальську: при дорозі   вітає нас пан Олійник (що ж, мабуть в черговий раз прийдеться підняти його рейтинг згадуваності). Нашому здивуванню немає меж – і тут він!  

З люб'язними посмішками вказуємо на цей сором

 Описувати все послідовно і структуровано, не можу, так як ми вже не пам'ятаємо всього цього. Залишилось надзвичайно багато емоцій, тож буду описувати все за допомогою них та фотографій.

Львів здивував мене кількістю віруючих людей. Якось у нас віруючі в очі не так часто кидаються, а тут...  Ми намагались  заходити в усі церкви і костьоли, що траплялись на нашому шляху.  Звичайно, католицькі храми шикарні настільки, що навіть хочеться змінити віру, щоправда, якщо її (нашу віру) можна назвати вірою. 

Львів'яни  заходять до цервки по дорозі на роботу, навчання, чи просто по дорозі; перехрещуються в маршрутці, проїжджаючи храм . І всі ці люди різні: студенти, жінки та чоловіки середнього віку, старенькі і... школярі молодших класів. Так-так. Спостерігаючи картину,як дві дівчинки приблизно 4го класу зайшли до церкви, перехристились, постояли, знову перехрестились та вийшли, нам, трьом 18-20літнім  "свідомим", стало соромно. Відчули себе атеїстками, не те, щоб агностиками.                      

Така собі експозиція біля храму в честь народження Ісуса: з живими ягнятами і українськими колядками в колонках.

 

На черзі в нашій культурній екскурсії містом були музеї. Їх ми відвідали багато, вже і не пригадую назв: музей-меблів, фарвору, музей-виставка картин, ляльок,  музей-аптека, звісно. Мене вразила виставка художника Івана Сколоздри, ну дуже в нього цікаві  роботи на українську фольклорну  тематику. Кожну картину хочеться розглядати і розглядати. Ось те, що встигла сфотографувати:

Музей аптека сподобався підвалом, я ж так люблю цей запах. Ах!



Майже Пауло, майже Алхімік

  

Манікюрний кабінет



Пропіарений продукт



Погляд відображає атмосферу

 А на подвір'ї музею-аптеки на нас чекала "Виставка дверей Львова" з зображеннями дверей Львова на стінах, зі справжніми підвішеними дверима, та чиєюсь хатинкою:

Господаря не було вдома



Оригінально, чи не так?



Також піднімались на ратушу в приміщенні Львівської мерії, де колись працював Чорновіл.

А ось і сам В'ячеслав Максимович. Не сам, а зі мною, щоправда в  нічних сутінках.

 
 


В пошуках "Криївки"  знайшли львівського песика і нагодували чим змогли - шоколадом.

"Криївку" шукали довго, та, на щастя, знали пароль, тож нам дозволили посидіти за дерев'яними столиками, почитати в туалеті анекдоти про москалів, сфотографуватись і навіть поїсти вареників! "СмЄтанки" в кухаря не було, лише "смЕтана".



Рахунок отримували в гільзі. Її нам подарували на пам'ять



"Розбудова нації" - написано там. so brutal

Ввечері гуляли нічним Львовом. Близько 10ої заблукали (в темноті все виглядає інакше, звісно), та потім  все ж таки дісталися свого хостела. Встигли понервувати.


Ми - дві воскові фігури на фоні Собору Св. Юра



НЛО

Скупилися і в майстерні шоколаду. Треба ж гладкішати.

Ще одне визначне місце - Личаківське кладовище, на якому поховано більше 500тис. людей. Там повно саркофагів, пам'ятників, могил відомих діячів та склепів цілих родин.  Були на могилах Франка, Шашкевича.




Люди з особливим зором можуть побачити в правому верхньому кутку фото зірку Давида

В останній день гуляємо, фотографуємось, і сумуємо - їхати нікому не хочеться.

Я з Захер-Мазохом: хлопцем з непристойним прізвищем та минулим

Незнайомі

Все тут випромінює  натхнення. І кав'ярні також. Здається, саме в них повинні творити наші сучасні постмодерністи, щоб в майбутньому стати українськими Мольєрами та Флоберами.

 Жінки  сповнені шарму і....  "забужкової" самопрезентації   (того, що англійці називають "introduce myself"). Вони незалежні, стримані та хижі. Гадаю, це заводить львівських чоловіків. Чоловіки.  Вони не сво...ї (пишу, знову згадую лекції з філософії). Наші, дніпропетровські - свої. А львівькі -ні. І це відчувається  в їх ході та певній меланхолії.  Та мова і очі в них такі, що часом думаєш, а може стати хижою?...

***

На потяг йшли з сумними посмішками. Прощались, обіцяючи повернутися.  Сказати, що ми закохались - це нічого не сказати. Львів прекрасний. Його прагнеш оберігати; від  вулиць, кав'ярень, храмів - безкінченно черпати натхнення. Він тихий  і привітний. А ще… йому хочеться народжувати дітей.