Мій Київ: повний протесту та мрій

Настрій, з яким я цього разу приїхала до Києва був воістину революційний - адже на столичний розігрітий асфальт я ступила ногою  на 3 день після прийняття мовного закону.  Ледве дочекалася, поки запрацює метро і ... мерщій до Українського дому.

Прапори, ранкове сонце, заспані обличчя мітингувальників настільки зарядили енергією, що вже ледве не забула про Школу соціальної демократії, яку організовував німецький Фонд Фрідріха Еберта.

Школа соціальної демократії

Чотири  дні на березі Київського моря з українцями різних регіонів України та білорусами, що мають активні життєві позиції , цікавими лекторами й завданнями, купанням, гітарою, вогнищем й зірками дали такий результат:

я зрозуміла, що я не зовсім соціал-демократ, але щось в цьому є

що білоруси "вельми прышпильный народ"  і взагалі просто круті

я можу спати по 4 години на добу, а останню добу взагалі не спати

в мене є емоційна друга половинка і вона любить персики

ВПШисти скрізь!

Після ВПШ не страшні будь-які нічні завдання 

регіонали бувають хорошими 

за українську необхідно боротися (білоруси, що мають російську за державну вже зовсім не розмовляють рідною)

Частина соціально-демократичної тусовки. Прикро розуміти, що з більшістю вже ніколи не побачишся(

Український дім

Недивно, що після останнього висновку  я поспішила ночувати на Українському домі й робити звідти репортажі.  Аби не покидати столицю,  прийшлося  вразити всіх (ба, навіть себе!), здати зворотній квиток,     пояснювати все батькам, і  набриднути родичам, в яких зупинилася. Вийшло, що незаплановано я провела у Києві ще два тижні.  Шалені тижні! 

Двічі ночувала під Українським домом з голодувальниками та  активістами. Співали українських пісень всю ніч. О шостій - підйом та гімн України. Ввечері - музиканти, поети, письменники, вчені=історики, політологи  й просто хороші люди. Та що я розповідаю? Читайте тут 

Вперше в житті я була у вирі такого суспільно-значущого дійства. І може хтось на мої слова скептично фиркне, та не ті, хто розділяв зі мною "сходи". Траплялися і крадіжки, і провокації, і слова зневіри типу "ви всі там за гроші".  Їм дивно уявити, що люди з власної ініціативи і на власний кошт можуть приїхати до Києва висловити свою позицію -  бо їх ініціатива більш шкурна: пайок з гречки й масла чи  якась "вітіна тисяча". 

Павлоградець  Дмитро вкрав з табору гроші та дорогий фотоапарат. До цього давав мені інтерв'ю російською, але запевняв, що готовий  захищати українську.

Та попри негативи, більше було все ж позитивів - про це говорять мої твіти:

Ночую під Українським домом. Співаємо пісень під гітару) спи собі сама.. . Коли біля тебе януковича нема. ... йде дощ, ми під наметом 10 лип в 0:39

Грають скрипці й двох гітарах. Тільки що роздавали печеньки, 11 з нас голодує. Всього нас до 40

10 лип в 0:50

Олесь Доній розповідає під Укрдомом про революцію на граніті. Слухаємо про кулуарні справи української політики. Олесь запевняє, що в кожній партії та організації є засланці з КГБ. “ Професіоналізму можна навчити, а патріотизму- ні.“ 13 лип о 20:36 Вся романтика ночі під Укрдомом в тому, що засинаєш під гітару в самому центрі Києва, спостепігаючи за проїжджаючими машинами і зорями одночасно) 14 лип о 1:00

Тільки що до нас приїхав Сашко Лірник! ~Тепер будуть казочки на ніч)14 лип о 1:32

Всю ніч не спала- співали пісень, обговорювали мовне питання. Зустріла тут свободівця зДніпра) вранці до нас підійшла дівчина з Мурманська, що переживала аби ми не думали погано нв росіян та підтримала позицію щодо мови. О шостій як завжди заспівали гімн. Потім прийшов священник, і вже хвилин як 10 молиться разом з бажаючими.ночувало нас до 40

14 лип о 6:16 

Цікава ілюстрація вийшла: народ і його охорона. Яка  охороняє, втім, не його:)

На даний момент з УД все сумно  - організованість зникла, поодинокі люди не здаються і намагаються піаритись, герої-голодувальники лікуються і готуються до нових протестів, а нардепи в цей час у відпустках.  Маємо надію, що ідея протесту не сплюндрується так само, як ідея Помаранчевої революції, а мовний закон як технологія дограє свою справу і не підписаний  збиратиме пил в архіві до нових виборів (а що, без цього вже ніяк!).

Прошу вибачення, але далі немає сил писати докладно, тож, до уваги фото з коментарями:

На УД познайомилась з 16 річною українкою, що майже все життя живе в Чехії. Таємно від батьків, що не дуже переймаються патріотизмом, дівчина  приходила на "сходи", послухати  письменників, музикантів та цікавих особистостей. Вирушили з нею у Мистецький арсенал - нам це коштувало 3,5 годин перенасичення мистецтвом. Зате яким!

Побувала в язичницькому ресторані Олега Скрипки.  Отримала безліч позитивної енергії від атмосфери. Загадувала бажання Велесу -  одне наче точно не збудеться (отримала знак:) ). Чекаю на здійснення іншого.  З нетерпінням та тремтінням:) Знайшла свою ще одну емоційну половинку, вона любить... мотану ляльку-наречену.

Визначення переможців у козацьких забавах. Я дізналася, що таке БЖ та Гостинний двір. 

"День" вже навіть не дивує своєю свідомою  суспільною позицією. Прямо на вході - екоскринька для використаних батарейок. Таких газет в Україні не так багато, а може, взагалі - лише одна. Як же без "Дня", коли приїхала до Києва?:)

Відчуваю, що ще було багато чого, про що варто сказати. Але вже четверта ранку і завтра в мене потяг на Січеслав.  Записала головне: для вас ы для себе - щоб не забути)  

Велике "дякую" за ці неймовірні 20 днів тим, хто зустрічав зі мною схід сонця; хто своєю чарівною українською підіймав мені настрій по телефону і в житті;  хто посміхався в метро, з ким бігла під дощем, та тим, хто терпів мою гулящу душу та чекав на мене вдома!:)

P.S. Окрема подяка тим друзям та знайомим, хто не вважає мене божевільною,та тим, хто   принаймні, не відважився це мені сказати. :)

  

ПроДовгоочікуванеСправжнєУкраїнськеКіно

-They want to take away our land...
- Хай бля спробують!


Остання фраза прозвучала з вуст героя фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Івана Додоки, прототип якого, полтавчанин Іван Доценко і справді після війни потрапив до Канади і став там вождем індіанського племені. В епізоді індіанець показує Іванові простори своєї території і жаліється на канадців, які хочуть забрати землі. У відповідь отримує мат. Цей мат у фільмі чи не єдиний,проте такий влучний, що його хочеться цитувати та цитувати. У світлі останніх законів про землю та намагання відібрати в українців найдорожче, здається, що впертість у відстоюванні своїх прав померла в українцях разом з Додокою.


До прем'єри стрічки "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" я мала нагоду поспілкуватися з творчою групою фільму, що зустрічалася з дніпропетровськими студентами за 2 години до показу. Власне там я виграла запрошення на перший показ, тож прошу вибачення у тих, кого запрошувала піти зі мною в кінотеатр на вихідних. В гостей (продюсера, прес-аташе, декількох акторів ) дізналися цікаві подробиці.


Іван Додока (індіанською Хайока - себто ТойХтоПройшовКрізьВогонь (ось чому воно пишеться разом) - реальний українець з Полтавщини, видатний льотчик, Герой Радянського Союзу, якого після війни було визнано загиблим. Історія його життя випадково відкрилася у 1984 (якщо не помиляюсь з титрів фільму), коли делегація Радянського Союзу під час візиту на канадські плантації звернулася до місцевого індіанця і на свій подив у відповідь почула українську мову. У фільмі цей епізод обіграно так:

Дмитро Лінартович - актор, що зіграв головного героя.
Про нього ще навіть
не написана стаття у Вікіпедії

- Товарищ индеец, а вы местный?
- Тутешній.


Були моменти в стрічці, котрі вразили до глибини душі. Це і син Івана (той, що залишився в Союзі), котрому мати розповідала легенду про лелек, яких рятував на війні тато.
- Він повернеться?
- Так, врятує всіх лелек і повернеться.
І власне лелеки, котрі сиділи у своєму гнізді і були символами всього українського ( чи не єдиними такими символами, крім самого головного героя). Несподіваним став момент, коли індіанські діти заспівали українську пісню: "Била мене мати, березовим кнутом. Аби не стояла з молодим рекрутом... ".
Запам'яталася розповідь вождя племені про дві частини щастя у житті. Друга починається після того як людина зрозуміла: "Я жила щасливо".


Знімали 5 років з перервами (очікували фінансування). Вже сьогодні, після місяця прокату по деяких містах України фільм заробив 900 тис. грн. Втрачено на нього - 16 млн. грн. (10 - державних і 6 - продюсерських). Важливим є те, що фільм знятий повністю на українські гроші та з українськими акторами, що є дуже рідкісним явищем у нашому кінематографі.


У фільмі звучать декілька мов: українська, російська, англійська, татарська, індіанська. Як мені здалося, російської більше всього.

Віктор Андрієнко, котрий не знає, що
в нас УкраЇна, а не УкрАїна

Творча група скаржилась на низьку підтримку в піар-кампанії, мовляв, їм навіть не вдалося вибити в кінотеатрів вечірні покази фільму. Все це займають американські стрічки. В українське кіно не вірять. Особливо виділився актор Віктор Андрієнко. На запитання, чому так погано організована рекламна компанія, він чи то пожартував, чи то сказав правду: "Понимаете, сложно говорить о деньгах на рекламную компанию, когда даже в министерстве культуры по поводу фильма поспорили два чиновника. Один говорит: "Этот фильм ничего не заработает", другой : "Этот фильм заработает 100 тыс. грн." В итоге,конечно, оба проиграли, так как фильм уже заработал больше".


Також Андрієнко розповів про те, що його сім'ї з Канади фільм планують показати найближчим часом (сам Доценко вже не побачить, помер у 1991 році).До цього його вже бачили 50 полтавців: жителі Диканьки та Чернечого Яру (село, в якому народився Іван).


Все цікаво та вражаюче у розповіді творчої групи, аби вона менше говорила російською, а Віктор Андрієнко не сказав тричі "укрАинский".


Про "ТогоХтоПройшовКрізьВогонь" вже сказано багато хорошого і поганого. Я хочу, щоб ви подивились самі, а вже потім обговорювали. Тому що мені, чесно кажучи, прочитані рецензії до перегляду фільму дещо зіпсували враження.


Закінчу побажаннями вам гарного перегляду та словами Івана Драча:


"Я не можу сказати, хороший фільм чи поганий. Він - один".