Найцінніший пост серед усіх копіпастів мого життя. Автору текстів - найщиріше та найтепліше "дякую". І не тільки "дякую", а ще багато-багато чого, що ніколи вже не буде сказано. Хто винен? Мабуть, небо.
Три крапки на мапі метро
Три крапки на мапі метро
Присвячується ідеальній журналістці.
Нарешті сталося!Те про що так довго говорили більшовики здійснилося! Ура!
Відкрито три новістанції метро. Одразу три! Щоправда їх обіцяли відкрити ще два роки тому. Але ж«обещаного 3 года ждут». Так що навіть із випередженням на один рік. Даєш п’ятирічкуза чотири роки!!!
І це не якийсь«Червоний хутір» яким на практиці мало хто користується, чи «Вирлиця» зведенаміж двома існуючими станціями на замовлення шоколадного зайця Перика Порошенко.Її значення для населення теж доволі сумнівне. А тут такі станції важливі.Нарешті біля автовокзалу є метро. Є воно і біля бібліотеки ім. Вернадського.Тепер студенти КНУ ім. Шевченка також зможуть їздити до студентського містечкаі навчальних корпусів підземкою. Щоправда, станція ближче всього до корпусуекономічного факультету. Тож мажори на дорогих автівках не дуже відчуютьрізницю. Нарешті вул. Васильківська приведена до ладу і рухатись нею можна неоднією смугою між парканами «Метробуду», а двома смугами в кожному напрямку.
Щоправда, є імінуси. Втрачає сенс існування маршруту 38к. Що робитимуть нещасні водії. А яне бачитиму нову чудо-естакаду на Московській площі, бо минатиму її під землею.
Змінилося трохи іметро. Відчувається свіжий подих нових станцій. На всіх вказівниках додані новістанції. Наклеєні нові схеми метрополітену у вагонах. На інформаційнихсітілайтах раніше назви нових станцій були заліплені білою смужкою і тому всеодно були трохи помітні. А тепер цю смужку зняли і свіжі літери виблискуютьновою фарбою. По синій гілці в напрямку від станції «Героїв Дніпра» теперзамість таблички розкладу руху у вечірні години в напрямку ст. «Либідьська»тепер розклад руху до ст. «Васильківська». Змінився трохи і сам розклад, черезщо я втратив 20 хвилин по дорозі на вокзал. І на самому потязі в тому напрямкутакий незвичний яскравий напис «Васильківська»
Незвично все.«Либідьська» тепер не кінцева. Вже голос не пропонує тобі «звільнити вагони».Якось навіть сумно. Стільки пов’язано у мене із «Либідською». А від сьогодні япроїжджатиму повз. Навіть не пам’ятаю як я вперше там опинився в один із першихмоїх візитів до столиці. Але пам’ятаю як їхав до студмістечка. Минав Московськуплощу і вулицю Васильківську а там всюди за парканами стояли крани на яких булогордо позначено «Будівництво метро на Теремки». Років 10 мабуть будували. Хочаще до Теремків не довели.
Аж ось новістанції. Коли потяг наближається до «Деміївської» всі починають озиратись.Красуня-станція блищить. Гранітна підлога, хромовані деталі, новенькіескалатори. Мабуть вона відносно глибока, бо ескалатори є тільки на ній. На«Голосіївській» сидіння зі спинками схожі на ті, що в залі очікування наПівденному вокзалі. На «Васильківській» величезні ліхтарі навколо яких кільцямирозташовані лавки. На всіх трьох станціях є ліфти. На платформах висятьповітряні кульки і вітальні написи. Царює якась особлива атмосфера.
Намагаєшся ізсумним видом, наче тобі вже це так набридло і ти був тут сотні разів обережнорозглядати станцію. Роздивляєшся всі деталі. Нові літери із назвами станцій настіні, оздоблення, обмежувальна рельєфна смужка, нові рейки, дроти, тунель.Роздивляєшся, намагаєшся запам’ятати. Окрім води і полум’я виявляється можнанескінченно дивитись і на нові станції! Нажаль мої друзі не забезпечили менепроїзним на метро і я не можу оцінити нові станції ззовні.
Та цікавішевсього спостерігати за людьми, що виходять із потягів. Зазвичай люди знаютьстанцію біля якої живуть на рівні механічної пам’яті. Йдуть на автоматі,дивлячись скляними очима нічого не помічаючи. А тут виходять і перші секундигубляться, вагаються куди іти. Очі бігають шукаючи вказівники. Пасажиривиходять із вагона, ідуть ліворуч, розвертаються, ідуть назад.
Є в усьому цьомущось неповторне. Люблю метро.
Нарешті сталося!Те про що так довго говорили більшовики здійснилося! Ура!
Відкрито три новістанції метро. Одразу три! Щоправда їх обіцяли відкрити ще два роки тому. Але ж«обещаного 3 года ждут». Так що навіть із випередженням на один рік. Даєш п’ятирічкуза чотири роки!!!
І це не якийсь«Червоний хутір» яким на практиці мало хто користується, чи «Вирлиця» зведенаміж двома існуючими станціями на замовлення шоколадного зайця Перика Порошенко.Її значення для населення теж доволі сумнівне. А тут такі станції важливі.Нарешті біля автовокзалу є метро. Є воно і біля бібліотеки ім. Вернадського.Тепер студенти КНУ ім. Шевченка також зможуть їздити до студентського містечкаі навчальних корпусів підземкою. Щоправда, станція ближче всього до корпусуекономічного факультету. Тож мажори на дорогих автівках не дуже відчуютьрізницю. Нарешті вул. Васильківська приведена до ладу і рухатись нею можна неоднією смугою між парканами «Метробуду», а двома смугами в кожному напрямку.
Змінилося трохи іметро. Відчувається свіжий подих нових станцій. На всіх вказівниках додані новістанції. Наклеєні нові схеми метрополітену у вагонах. На інформаційнихсітілайтах раніше назви нових станцій були заліплені білою смужкою і тому всеодно були трохи помітні. А тепер цю смужку зняли і свіжі літери виблискуютьновою фарбою. По синій гілці в напрямку від станції «Героїв Дніпра» теперзамість таблички розкладу руху у вечірні години в напрямку ст. «Либідьська»тепер розклад руху до ст. «Васильківська». Змінився трохи і сам розклад, черезщо я втратив 20 хвилин по дорозі на вокзал. І на самому потязі в тому напрямкутакий незвичний яскравий напис «Васильківська»
Незвично все.«Либідьська» тепер не кінцева. Вже голос не пропонує тобі «звільнити вагони».Якось навіть сумно. Стільки пов’язано у мене із «Либідською». А від сьогодні япроїжджатиму повз. Навіть не пам’ятаю як я вперше там опинився в один із першихмоїх візитів до столиці. Але пам’ятаю як їхав до студмістечка. Минав Московськуплощу і вулицю Васильківську а там всюди за парканами стояли крани на яких булогордо позначено «Будівництво метро на Теремки». Років 10 мабуть будували. Хочаще до Теремків не довели.
Аж ось новістанції. Коли потяг наближається до «Деміївської» всі починають озиратись.Красуня-станція блищить. Гранітна підлога, хромовані деталі, новенькіескалатори. Мабуть вона відносно глибока, бо ескалатори є тільки на ній. На«Голосіївській» сидіння зі спинками схожі на ті, що в залі очікування наПівденному вокзалі. На «Васильківській» величезні ліхтарі навколо яких кільцямирозташовані лавки. На всіх трьох станціях є ліфти. На платформах висятьповітряні кульки і вітальні написи. Царює якась особлива атмосфера.
Намагаєшся ізсумним видом, наче тобі вже це так набридло і ти був тут сотні разів обережнорозглядати станцію. Роздивляєшся всі деталі. Нові літери із назвами станцій настіні, оздоблення, обмежувальна рельєфна смужка, нові рейки, дроти, тунель.Роздивляєшся, намагаєшся запам’ятати. Окрім води і полум’я виявляється можнанескінченно дивитись і на нові станції! Нажаль мої друзі не забезпечили менепроїзним на метро і я не можу оцінити нові станції ззовні.
Та цікавішевсього спостерігати за людьми, що виходять із потягів. Зазвичай люди знаютьстанцію біля якої живуть на рівні механічної пам’яті. Йдуть на автоматі,дивлячись скляними очима нічого не помічаючи. А тут виходять і перші секундигубляться, вагаються куди іти. Очі бігають шукаючи вказівники. Пасажиривиходять із вагона, ідуть ліворуч, розвертаються, ідуть назад.
Є в усьому цьомущось неповторне. Люблю метро.
День рожденья в стиле постпрагматизма. Наброски.
Пару дней назад вернулась из Чехии. Еще под впечатлением. А сегодня у меня день рожденья. Просыпаюсь ни свет ни заря - в 11.30. Начинаю собираться, иду на кухню. Доедаю остатки пасхальных куличей и крашанок. Пустьумрут все диетологи от ужаса, а все протестанты подавятся от зависти. Люблю этот праздник, кто-бы что ни говорил.
При полном параде еду на трамвае. Ах! Эти трамваи! Подарок от социалистической Чехословакии и напоминание о волшебной Праге.
Прихожу к Диме Хозину. С высоты 2 метров смотрит на меня его ослепительная улыбка. На стене висит портрет Гитлера, который не убрали с прошлой недели. К чему бы это? Неужели это новый проэкт К12 и после бала Дима всерьез увлекся мистикой? (Все знают об оккультной природе 3 Рейха) Что-то видимо прозошло пока меня не было.
Оказалось, что Дима снял «Поплавок» и мы сразу отправляемся туда. Проходим мимо «Оперного». Там какое-то масштабное мероприятие, много людей. Вдруг кто-то из толпы выкрикивает: «Это же та девушка с бала!». Моментально выстраивается очередь из фанатов. Мне помогает раздавать автографы Кузьмин, оказавшийся в нужное время в нужном месте. Он делится опытом, подносит стакан с водой, иногда расписывается вместо меня. Мы с ним словно хирург и ассистент. Заметив вдали Леву Би-2 Владимир ехидно улыбается. Лева выстаивает километровую очередь. А когда его черед наконец-то приходит я начинаю капризничать и говорю: «пока твой ангел с тобой, пой…». Лева в отчаяньи даетконцерт. При этом он так выкладывается и старается, что все же приобретает мое благоволение и получает размашистую роспись на свой торс перманентным маркером.Так сказать, на долгую память. Теперь он расписан почти под хохлому.
Отбившись от остатков фанатов наконец-то прибываем вресторан. Уставшая от неожиданной популярности томно погружаюсь в кресло. Сюрприз! Оно оказывается массажным! Какой релакс!
Передо мной выкатывают огромный праздничный торт. Я задуваю свечи. Неожиданно из самой гущи крема в чем мать родила вылазит Кудряшов. Благо, что родился он в рубашке, а то не избежать конфуза. Но что же стало с розовощеким нежным Вовочкой? Он заметно окреп, стал грубее, его мускулистоетело смазанное маслом аппетитно блестит. Лучи софитов играют на кубиках его пресса. Оказывается он все это время усиленно посещал фитнес-клуб, готовя мне сюрприз. Сейчас он лоснится, как индейка которую готовят на День Благодарения. Благо, что я не голодная, а то съела бы его. Арррр! Но это еще не все. Вот он подходит к пианино, разворачивается к нему спиной. И… Но как это возможно. Он начинает играть Пьяцоллу… Ягодицами???!!! По крайней мере теперь я уже не думаю, что он меня не любит.
Под впечатлением срочно пробираюсь на кухню попить воды и неожиданно застаю там Шевцова. Вкрадчивым голосом с предыханием он произносит«с Днем рожденья, Милочка» и идет делать чай. Подойдя к чайнику и попробовавего он вздыхая говорит «О, если бы ты был холоден или горяч» и начинаеткипятить воду. За всем этим наблюдает на блюде голова Берлиоза. Да. Не убрал полностью Дима реквизит после бала. Что-то таки они от меня скрывают…
Пару дней назад вернулась из Чехии. Еще под впечатлением. А сегодня у меня день рожденья. Просыпаюсь ни свет ни заря - в 11.30. Начинаю собираться, иду на кухню. Доедаю остатки пасхальных куличей и крашанок. Пустьумрут все диетологи от ужаса, а все протестанты подавятся от зависти. Люблю этот праздник, кто-бы что ни говорил.
При полном параде еду на трамвае. Ах! Эти трамваи! Подарок от социалистической Чехословакии и напоминание о волшебной Праге.
Прихожу к Диме Хозину. С высоты 2 метров смотрит на меня его ослепительная улыбка. На стене висит портрет Гитлера, который не убрали с прошлой недели. К чему бы это? Неужели это новый проэкт К12 и после бала Дима всерьез увлекся мистикой? (Все знают об оккультной природе 3 Рейха) Что-то видимо прозошло пока меня не было.
Отбившись от остатков фанатов наконец-то прибываем вресторан. Уставшая от неожиданной популярности томно погружаюсь в кресло. Сюрприз! Оно оказывается массажным! Какой релакс!
Передо мной выкатывают огромный праздничный торт. Я задуваю свечи. Неожиданно из самой гущи крема в чем мать родила вылазит Кудряшов. Благо, что родился он в рубашке, а то не избежать конфуза. Но что же стало с розовощеким нежным Вовочкой? Он заметно окреп, стал грубее, его мускулистоетело смазанное маслом аппетитно блестит. Лучи софитов играют на кубиках его пресса. Оказывается он все это время усиленно посещал фитнес-клуб, готовя мне сюрприз. Сейчас он лоснится, как индейка которую готовят на День Благодарения. Благо, что я не голодная, а то съела бы его. Арррр! Но это еще не все. Вот он подходит к пианино, разворачивается к нему спиной. И… Но как это возможно. Он начинает играть Пьяцоллу… Ягодицами???!!! По крайней мере теперь я уже не думаю, что он меня не любит.
Под впечатлением срочно пробираюсь на кухню попить воды и неожиданно застаю там Шевцова. Вкрадчивым голосом с предыханием он произносит«с Днем рожденья, Милочка» и идет делать чай. Подойдя к чайнику и попробовавего он вздыхая говорит «О, если бы ты был холоден или горяч» и начинаеткипятить воду. За всем этим наблюдает на блюде голова Берлиоза. Да. Не убрал полностью Дима реквизит после бала. Что-то таки они от меня скрывают…
Майже новорічне звернення президента
Ось уже цілий рік минув від того визначного дня, від доленосного повідомлення «ава безумна». Будь-який президент звертається до свого народу із щорічним зверненням. І я маю зробити те саме, хоч я вже і не ваш президент.
Шановно україночко! Минув вже рік. Цей рік був непростим для нас, але все ж визначним. Одна провідна вітчизняна журналістка зобразила мене як співаючого президента.Звучить майже як співаючий ректор. Але на спів мене надихала квітка у синьому шарфі. Багато що можна було зробити інакше. Покращити життя країни і її найчарівнішої і найсвідомішої громадянки. Я не був ідеальним президентом і зараз бачу багато речей які треба було робити. Дуже кортить зробити перемотку плівки довжиною в рік і додати туди яскравих барв і незабутніх емоцій. Але згадаємо те що було.
Дозволю собіперейти на «ти». Дякую тобі за залежність від соцмережі, за завмирання серця ізяким читав кожне повідомлення, за тремтіння рук, палаючу клавіатуру, довгірозмови, краєвид нічної столиці. Дякую також за кіно, зимову турбазу,Челентано, цукерки, троянди. Ти можеш сказати, що це були мої подарунки. Але ж «блаженнее давать нежели принимать». Із кожною такою подією я сам ставав багатшим і щасливішим.
Можна довго сперечатись ця дата сумна чи весела. Тим більше, що лишається 2 дні до іншої трагічної дати – 22 червня. Але ти була в цьому році, зробила його незабутнім, знову навчила мене мріяти. Прикро, що я говорю «була» у минулому часі.
До речі, вже 3 нотатка присвячена тобі.
Підіймаю келих з соком
І вітаю з Новим роком.
Ось уже цілий рік минув від того визначного дня, від доленосного повідомлення «ава безумна». Будь-який президент звертається до свого народу із щорічним зверненням. І я маю зробити те саме, хоч я вже і не ваш президент.
Шановно україночко! Минув вже рік. Цей рік був непростим для нас, але все ж визначним. Одна провідна вітчизняна журналістка зобразила мене як співаючого президента.Звучить майже як співаючий ректор. Але на спів мене надихала квітка у синьому шарфі. Багато що можна було зробити інакше. Покращити життя країни і її найчарівнішої і найсвідомішої громадянки. Я не був ідеальним президентом і зараз бачу багато речей які треба було робити. Дуже кортить зробити перемотку плівки довжиною в рік і додати туди яскравих барв і незабутніх емоцій. Але згадаємо те що було.
Можна довго сперечатись ця дата сумна чи весела. Тим більше, що лишається 2 дні до іншої трагічної дати – 22 червня. Але ти була в цьому році, зробила його незабутнім, знову навчила мене мріяти. Прикро, що я говорю «була» у минулому часі.
До речі, вже 3 нотатка присвячена тобі.
Підіймаю келих з соком
І вітаю з Новим роком.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Маєш що сказати? Коментуй!