Думки на ніч.

 На журфаці нове завдання:  маємо записувати все цікаве, що привернуло нашу увагу і сподвигнуло на роздуми.  Перше, що привертає зараз увагу: мені складно читати текст курсивом... Ось. Так значно легше. Вам також?

Останнім часом часто  чую від людей намагання мене повчати. Розмови про те, що я не така, якою маю бути ,спілкуюсь не з тими людьми, і взагалі з мене протрібно вибити "всю цю дурь" (прим. "дурь" - це так званий "невиправданий патріотизм та фанатизм").  Спочатку це мене збивало з пантелику, а потім я зрозуміла, що в першу чергу маю бути  не тією, ким мене хоче бачити натовп, а   самою собою. В решті -решт, мене розуміють люди, які підтримують мої погляди. А чия думка важливіша в таком разі: соратників чи опозиціонерів з іншої сторони барикад? Висновок з риторичного питання один: я не збираюся робити щось лише тому, що цього вимагає більшість, яка мене не розуміє. (Написала це спеціально, щоб запам'ятати).

Власне це все, що я хотіла написати .І скоріш за все,  це було зроблено лише для  власного переконання. Але я знаю, що цього знадато мало, як для нічних роздумів ,тому згадаю одну сцену, яку бачила декілька днів тому:

Вечері біля кіоску я зустріла пару років 50-65. Чоловік просив грошей в жінки на пляшку.
- Кать, ну пожалуйста...
- Ты издеваешься?
- Ну немного...
- У меня 70 грн. осталось до 15го числа. Даже и не думай.

Не знаю, чим все закінчилося,  я пішла далі, вражена тим, що цій сім'ї ще тиждень прийдеться жити на 10 грн. в день, що жінці, мабуть, дуже сумно по вечорах і, сподіваюсь, в неї є діти і онуки, які могли б її розрадити. Ви спитаєте мене, яка мораль?  Ніякої. Окрім того, що я не хочу, щоб хтось з вас або я опинилися  в такому діалозі.