Місце моїх фіалок
Зруйнуй мої мрії, а я їх тричі збудую!
неділя, 30 червня 2013 р.
понеділок, 23 липня 2012 р.
Мій Київ: повний протесту та мрій
Настрій, з яким я цього разу приїхала до Києва був воістину революційний - адже на столичний розігрітий асфальт я ступила ногою на 3 день після прийняття мовного закону. Ледве дочекалася, поки запрацює метро і ... мерщій до Українського дому.
Прапори, ранкове сонце, заспані обличчя мітингувальників настільки зарядили енергією, що вже ледве не забула про Школу соціальної демократії, яку організовував німецький Фонд Фрідріха Еберта.
P.S. Окрема подяка тим друзям та знайомим, хто не вважає мене божевільною,та тим, хто принаймні, не відважився це мені сказати. :)
Школа соціальної демократії
Чотири дні на березі Київського моря з українцями різних регіонів України та білорусами, що мають активні життєві позиції , цікавими лекторами й завданнями, купанням, гітарою, вогнищем й зірками дали такий результат:
я зрозуміла, що я не зовсім соціал-демократ, але щось в цьому є
що білоруси "вельми прышпильный народ" і взагалі просто круті
я можу спати по 4 години на добу, а останню добу взагалі не спати
в мене є емоційна друга половинка і вона любить персики
ВПШисти скрізь!
Після ВПШ не страшні будь-які нічні завдання
регіонали бувають хорошими
за українську необхідно боротися (білоруси, що мають російську за державну вже зовсім не розмовляють рідною)
Частина соціально-демократичної тусовки. Прикро розуміти, що з більшістю вже ніколи не побачишся( |
Український дім
Недивно, що після останнього висновку я поспішила ночувати на Українському домі й робити звідти репортажі. Аби не покидати столицю, прийшлося вразити всіх (ба, навіть себе!), здати зворотній квиток, пояснювати все батькам, і набриднути родичам, в яких зупинилася. Вийшло, що незаплановано я провела у Києві ще два тижні. Шалені тижні!
Двічі ночувала під Українським домом з голодувальниками та активістами. Співали українських пісень всю ніч. О шостій - підйом та гімн України. Ввечері - музиканти, поети, письменники, вчені=історики, політологи й просто хороші люди. Та що я розповідаю? Читайте тут
Вперше в житті я була у вирі такого суспільно-значущого дійства. І може хтось на мої слова скептично фиркне, та не ті, хто розділяв зі мною "сходи". Траплялися і крадіжки, і провокації, і слова зневіри типу "ви всі там за гроші". Їм дивно уявити, що люди з власної ініціативи і на власний кошт можуть приїхати до Києва висловити свою позицію - бо їх ініціатива більш шкурна: пайок з гречки й масла чи якась "вітіна тисяча".
Павлоградець Дмитро вкрав з табору гроші та дорогий фотоапарат. До цього давав мені інтерв'ю російською, але запевняв, що готовий захищати українську. |
Та попри негативи, більше було все ж позитивів - про це говорять мої твіти:
Ночую під Українським домом. Співаємо пісень під гітару) спи собі сама.. . Коли біля тебе януковича нема. ... йде дощ, ми під наметом 10 лип в 0:39
Грають скрипці й двох гітарах. Тільки що роздавали печеньки, 11 з нас голодує. Всього нас до 40
Олесь Доній розповідає під Укрдомом про революцію на граніті. Слухаємо про кулуарні справи української політики. Олесь запевняє, що в кожній партії та організації є засланці з КГБ. “ Професіоналізму можна навчити, а патріотизму- ні.“ 13 лип о 20:36 Вся романтика ночі під Укрдомом в тому, що засинаєш під гітару в самому центрі Києва, спостепігаючи за проїжджаючими машинами і зорями одночасно) 14 лип о 1:00
Тільки що до нас приїхав Сашко Лірник! ~Тепер будуть казочки на ніч)14 лип о 1:32
Всю ніч не спала- співали пісень, обговорювали мовне питання. Зустріла тут свободівця зДніпра) вранці до нас підійшла дівчина з Мурманська, що переживала аби ми не думали погано нв росіян та підтримала позицію щодо мови. О шостій як завжди заспівали гімн. Потім прийшов священник, і вже хвилин як 10 молиться разом з бажаючими.ночувало нас до 40
Цікава ілюстрація вийшла: народ і його охорона. Яка охороняє, втім, не його:) |
На даний момент з УД все сумно - організованість зникла, поодинокі люди не здаються і намагаються піаритись, герої-голодувальники лікуються і готуються до нових протестів, а нардепи в цей час у відпустках. Маємо надію, що ідея протесту не сплюндрується так само, як ідея Помаранчевої революції, а мовний закон як технологія дограє свою справу і не підписаний збиратиме пил в архіві до нових виборів (а що, без цього вже ніяк!).
Прошу вибачення, але далі немає сил писати докладно, тож, до уваги фото з коментарями:
Визначення переможців у козацьких забавах. Я дізналася, що таке БЖ та Гостинний двір.
"День" вже навіть не дивує своєю свідомою суспільною позицією. Прямо на вході - екоскринька для використаних батарейок. Таких газет в Україні не так багато, а може, взагалі - лише одна. Як же без "Дня", коли приїхала до Києва?:)
Відчуваю, що ще було багато чого, про що варто сказати. Але вже четверта ранку і завтра в мене потяг на Січеслав. Записала головне: для вас ы для себе - щоб не забути)
Велике "дякую" за ці неймовірні 20 днів тим, хто зустрічав зі мною схід сонця; хто своєю чарівною українською підіймав мені настрій по телефону і в житті; хто посміхався в метро, з ким бігла під дощем, та тим, хто терпів мою гулящу душу та чекав на мене вдома!:)
P.S. Окрема подяка тим друзям та знайомим, хто не вважає мене божевільною,та тим, хто принаймні, не відважився це мені сказати. :)
пʼятниця, 17 лютого 2012 р.
ПроДовгоочікуванеСправжнєУкраїнськеКіно
-They want to take away our land...
- Хай бля спробують!
Остання фраза прозвучала з вуст героя фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Івана Додоки, прототип якого, полтавчанин Іван Доценко і справді після війни потрапив до Канади і став там вождем індіанського племені. В епізоді індіанець показує Іванові простори своєї території і жаліється на канадців, які хочуть забрати землі. У відповідь отримує мат. Цей мат у фільмі чи не єдиний,проте такий влучний, що його хочеться цитувати та цитувати. У світлі останніх законів про землю та намагання відібрати в українців найдорожче, здається, що впертість у відстоюванні своїх прав померла в українцях разом з Додокою.
До прем'єри стрічки "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" я мала нагоду поспілкуватися з творчою групою фільму, що зустрічалася з дніпропетровськими студентами за 2 години до показу. Власне там я виграла запрошення на перший показ, тож прошу вибачення у тих, кого запрошувала піти зі мною в кінотеатр на вихідних. В гостей (продюсера, прес-аташе, декількох акторів ) дізналися цікаві подробиці.
Іван Додока (індіанською Хайока - себто ТойХтоПройшовКрізьВогонь (ось чому воно пишеться разом) - реальний українець з Полтавщини, видатний льотчик, Герой Радянського Союзу, якого після війни було визнано загиблим. Історія його життя випадково відкрилася у 1984 (якщо не помиляюсь з титрів фільму), коли делегація Радянського Союзу під час візиту на канадські плантації звернулася до місцевого індіанця і на свій подив у відповідь почула українську мову. У фільмі цей епізод обіграно так:
- Товарищ индеец, а вы местный?
- Тутешній.
Були моменти в стрічці, котрі вразили до глибини душі. Це і син Івана (той, що залишився в Союзі), котрому мати розповідала легенду про лелек, яких рятував на війні тато.
- Він повернеться?
- Так, врятує всіх лелек і повернеться.
І власне лелеки, котрі сиділи у своєму гнізді і були символами всього українського ( чи не єдиними такими символами, крім самого головного героя). Несподіваним став момент, коли індіанські діти заспівали українську пісню: "Била мене мати, березовим кнутом. Аби не стояла з молодим рекрутом... ".
Запам'яталася розповідь вождя племені про дві частини щастя у житті. Друга починається після того як людина зрозуміла: "Я жила щасливо".
Знімали 5 років з перервами (очікували фінансування). Вже сьогодні, після місяця прокату по деяких містах України фільм заробив 900 тис. грн. Втрачено на нього - 16 млн. грн. (10 - державних і 6 - продюсерських). Важливим є те, що фільм знятий повністю на українські гроші та з українськими акторами, що є дуже рідкісним явищем у нашому кінематографі.
У фільмі звучать декілька мов: українська, російська, англійська, татарська, індіанська. Як мені здалося, російської більше всього.
Творча група скаржилась на низьку підтримку в піар-кампанії, мовляв, їм навіть не вдалося вибити в кінотеатрів вечірні покази фільму. Все це займають американські стрічки. В українське кіно не вірять. Особливо виділився актор Віктор Андрієнко. На запитання, чому так погано організована рекламна компанія, він чи то пожартував, чи то сказав правду: "Понимаете, сложно говорить о деньгах на рекламную компанию, когда даже в министерстве культуры по поводу фильма поспорили два чиновника. Один говорит: "Этот фильм ничего не заработает", другой : "Этот фильм заработает 100 тыс. грн." В итоге,конечно, оба проиграли, так как фильм уже заработал больше".
Також Андрієнко розповів про те, що його сім'ї з Канади фільм планують показати найближчим часом (сам Доценко вже не побачить, помер у 1991 році).До цього його вже бачили 50 полтавців: жителі Диканьки та Чернечого Яру (село, в якому народився Іван).
Все цікаво та вражаюче у розповіді творчої групи, аби вона менше говорила російською, а Віктор Андрієнко не сказав тричі "укрАинский".
Про "ТогоХтоПройшовКрізьВогонь" вже сказано багато хорошого і поганого. Я хочу, щоб ви подивились самі, а вже потім обговорювали. Тому що мені, чесно кажучи, прочитані рецензії до перегляду фільму дещо зіпсували враження.
Закінчу побажаннями вам гарного перегляду та словами Івана Драча:
"Я не можу сказати, хороший фільм чи поганий. Він - один".
- Хай бля спробують!
Остання фраза прозвучала з вуст героя фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Івана Додоки, прототип якого, полтавчанин Іван Доценко і справді після війни потрапив до Канади і став там вождем індіанського племені. В епізоді індіанець показує Іванові простори своєї території і жаліється на канадців, які хочуть забрати землі. У відповідь отримує мат. Цей мат у фільмі чи не єдиний,проте такий влучний, що його хочеться цитувати та цитувати. У світлі останніх законів про землю та намагання відібрати в українців найдорожче, здається, що впертість у відстоюванні своїх прав померла в українцях разом з Додокою.
До прем'єри стрічки "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" я мала нагоду поспілкуватися з творчою групою фільму, що зустрічалася з дніпропетровськими студентами за 2 години до показу. Власне там я виграла запрошення на перший показ, тож прошу вибачення у тих, кого запрошувала піти зі мною в кінотеатр на вихідних. В гостей (продюсера, прес-аташе, декількох акторів ) дізналися цікаві подробиці.
Іван Додока (індіанською Хайока - себто ТойХтоПройшовКрізьВогонь (ось чому воно пишеться разом) - реальний українець з Полтавщини, видатний льотчик, Герой Радянського Союзу, якого після війни було визнано загиблим. Історія його життя випадково відкрилася у 1984 (якщо не помиляюсь з титрів фільму), коли делегація Радянського Союзу під час візиту на канадські плантації звернулася до місцевого індіанця і на свій подив у відповідь почула українську мову. У фільмі цей епізод обіграно так:
Дмитро Лінартович - актор, що зіграв головного героя. Про нього ще навіть не написана стаття у Вікіпедії |
- Тутешній.
Були моменти в стрічці, котрі вразили до глибини душі. Це і син Івана (той, що залишився в Союзі), котрому мати розповідала легенду про лелек, яких рятував на війні тато.
- Він повернеться?
- Так, врятує всіх лелек і повернеться.
І власне лелеки, котрі сиділи у своєму гнізді і були символами всього українського ( чи не єдиними такими символами, крім самого головного героя). Несподіваним став момент, коли індіанські діти заспівали українську пісню: "Била мене мати, березовим кнутом. Аби не стояла з молодим рекрутом... ".
Запам'яталася розповідь вождя племені про дві частини щастя у житті. Друга починається після того як людина зрозуміла: "Я жила щасливо".
Знімали 5 років з перервами (очікували фінансування). Вже сьогодні, після місяця прокату по деяких містах України фільм заробив 900 тис. грн. Втрачено на нього - 16 млн. грн. (10 - державних і 6 - продюсерських). Важливим є те, що фільм знятий повністю на українські гроші та з українськими акторами, що є дуже рідкісним явищем у нашому кінематографі.
У фільмі звучать декілька мов: українська, російська, англійська, татарська, індіанська. Як мені здалося, російської більше всього.
Віктор Андрієнко, котрий не знає, що в нас УкраЇна, а не УкрАїна |
Також Андрієнко розповів про те, що його сім'ї з Канади фільм планують показати найближчим часом (сам Доценко вже не побачить, помер у 1991 році).До цього його вже бачили 50 полтавців: жителі Диканьки та Чернечого Яру (село, в якому народився Іван).
Все цікаво та вражаюче у розповіді творчої групи, аби вона менше говорила російською, а Віктор Андрієнко не сказав тричі "укрАинский".
Про "ТогоХтоПройшовКрізьВогонь" вже сказано багато хорошого і поганого. Я хочу, щоб ви подивились самі, а вже потім обговорювали. Тому що мені, чесно кажучи, прочитані рецензії до перегляду фільму дещо зіпсували враження.
Закінчу побажаннями вам гарного перегляду та словами Івана Драча:
"Я не можу сказати, хороший фільм чи поганий. Він - один".
субота, 24 грудня 2011 р.
Я хочу зізнатись: сьогодні я заздрю росіянам
Я хочу зізнатись: сьогодні я заздрю росіянам. Вирішила написати ці слова саме в ніч перед їх другим мітингом. Болотну - пережили, тепер - Сахарова. Що і як пройде - дізнаємось завтра.
Один з російських політиків назвав повстання після виборів "помаранчєвой проказой". Було приємно. Не тому що проказа, звісно, а тому що помаранчева. У 2004 ми були попереду Росії у спромогах створити громадянське суспільство, змінити свідомість, а з нею життя. Тепер таке завдання в наших братів. І якось все почалося несподівано успішно, бурхливо і яскраво. Від цього мені хочеться тиснути їм руки та бажати успіху.
Навіть якщо нічого не вийде, це ВЖЕ маленька перемога: змінилися мізки, почуто крик народу, подано сигнал. Я бачу їх сяючі обличчя, які вірять у свої сили, читаю блоги, що закликають боротися - ця бурхлива хвиля протесту не може не надихати.
Відчутна потреба народу в правдивих ораторах, що не бояться відповідати за свої слова.
Відчутна професійність, готовність творити на благо досягнення кінцевої мети.
Відчутна інтелектуальність молодого покоління.
Тут мало бути відео про хлопчика з мітингу за чесні вибори в Росії, що відбувся у Нью-Йорку. На жаль, воно вже видалено з Ютюба. Молодий хлопчик років 13 вразив усіх своїм вмінням виражати думки і довів, що діти схильні до глубокого мислення на політичні теми і в такому юному віці.
Що там приховувати. Я вам заздрю. По-білому і по-дружньому.
Успіхів! Перемог! І щоб ОМОНу на всіх не хватило!
Відчутна інтелектуальність молодого покоління.
Тут мало бути відео про хлопчика з мітингу за чесні вибори в Росії, що відбувся у Нью-Йорку. На жаль, воно вже видалено з Ютюба. Молодий хлопчик років 13 вразив усіх своїм вмінням виражати думки і довів, що діти схильні до глубокого мислення на політичні теми і в такому юному віці.
Що там приховувати. Я вам заздрю. По-білому і по-дружньому.
Успіхів! Перемог! І щоб ОМОНу на всіх не хватило!
пʼятниця, 4 листопада 2011 р.
Улюблене із Єсєніна
Шел Господь пытать людей в любови,
Выходил он нищим на кулижку.
Старый дед на пне сухом в дуброве,
Жамкал деснами зачерствелую пышку.
Увидал дед нищего дорогой,
На тропинке, с клюшкою железной,
И подумал: "Вишь, какой убогой,-
Знать, от голода качается, болезный".
Подошел Господь, скрывая скорбь и муку:
Видно, мол, сердца их не разбудишь...
И сказал старик, протягивая руку:
"На, пожуй... маленько крепче будешь".
1914
Выходил он нищим на кулижку.
Старый дед на пне сухом в дуброве,
Жамкал деснами зачерствелую пышку.
Увидал дед нищего дорогой,
На тропинке, с клюшкою железной,
И подумал: "Вишь, какой убогой,-
Знать, от голода качается, болезный".
Подошел Господь, скрывая скорбь и муку:
Видно, мол, сердца их не разбудишь...
И сказал старик, протягивая руку:
"На, пожуй... маленько крепче будешь".
1914
вівторок, 25 жовтня 2011 р.
Студенти - тупе стадо. Так вважає Міністерство
Вчора я прийняла участь у загальнонаціональному студентсвькому референдумі стосовно освітніх реформ. Щоправда, дізналася про це через 12 годин після голосування.
Вранці меня вручили листочок зі словами: "Заповни анкетку". Я сприйняла це як звичайне "коридорне акнетування", які інколи проводять в нас на факультеті. Відповівши, віддала і забула, а вже ввечері мені відкрила очі на цю подію стаття Ірини Бекешкіної - це ж треба, я голосувала на загальнонаціональному референдумі, влаштованому Табачником. От тільки бланк, який мені вручали, не мав верхньої шапки, як це мало би бути за правилами референдуму:
Я, як і мої одногрупники, отримали обрізаний листок, починаючи з першого питання. Ми не вказували своїх даних і не знали ані назви і тематики опитування, ані авторів, ані спонсорів - нічого. Я, звісно, не знаю, чи матимуть такі відповіді якийсь юридичний сенс, але все одно це ображає: питання побудовані так, що просто змушують студента ПІДТРИМАТИ "якнайшвидше ухвалення законопроекту"(питання 7). Для тих, хто не знає, що законопроект не складається лише з питань, вказаних в анкеті і тих, хто не проти підвищення стипендії (питання 2)й статичності цін за навчання протягом дії контракту (питання 3) - поставити ТАК у 7 питанні - є природним і невимушеним БАЖАННЯМ.
Незабаром, на чергові страйки студентівв, студентських профспілок та громадських організацій, пан Табачник зможе відповісти: "Ми маємо результати студентського референдуму. Переважна більшість проголосувала за прийняття Закону. В чому питання?"
Можу зробити висновок, що пан Міністр, з метою якомога швидше надати чинності Закону "Про вищу освіту" навмисно надурив студентів. Цими діями Міносвіти підтверджує свою неповагу до студентства та ставлення до молоді як до тупого стада.
Вранці меня вручили листочок зі словами: "Заповни анкетку". Я сприйняла це як звичайне "коридорне акнетування", які інколи проводять в нас на факультеті. Відповівши, віддала і забула, а вже ввечері мені відкрила очі на цю подію стаття Ірини Бекешкіної - це ж треба, я голосувала на загальнонаціональному референдумі, влаштованому Табачником. От тільки бланк, який мені вручали, не мав верхньої шапки, як це мало би бути за правилами референдуму:
Я, як і мої одногрупники, отримали обрізаний листок, починаючи з першого питання. Ми не вказували своїх даних і не знали ані назви і тематики опитування, ані авторів, ані спонсорів - нічого. Я, звісно, не знаю, чи матимуть такі відповіді якийсь юридичний сенс, але все одно це ображає: питання побудовані так, що просто змушують студента ПІДТРИМАТИ "якнайшвидше ухвалення законопроекту"(питання 7). Для тих, хто не знає, що законопроект не складається лише з питань, вказаних в анкеті і тих, хто не проти підвищення стипендії (питання 2)й статичності цін за навчання протягом дії контракту (питання 3) - поставити ТАК у 7 питанні - є природним і невимушеним БАЖАННЯМ.
Незабаром, на чергові страйки студентівв, студентських профспілок та громадських організацій, пан Табачник зможе відповісти: "Ми маємо результати студентського референдуму. Переважна більшість проголосувала за прийняття Закону. В чому питання?"
Можу зробити висновок, що пан Міністр, з метою якомога швидше надати чинності Закону "Про вищу освіту" навмисно надурив студентів. Цими діями Міносвіти підтверджує свою неповагу до студентства та ставлення до молоді як до тупого стада.
вівторок, 11 жовтня 2011 р.
Думки на ніч.
На журфаці нове завдання: маємо записувати все цікаве, що привернуло нашу увагу і сподвигнуло на роздуми. Перше, що привертає зараз увагу: мені складно читати текст курсивом... Ось. Так значно легше. Вам також?
Останнім часом часто чую від людей намагання мене повчати. Розмови про те, що я не така, якою маю бути ,спілкуюсь не з тими людьми, і взагалі з мене протрібно вибити "всю цю дурь" (прим. "дурь" - це так званий "невиправданий патріотизм та фанатизм"). Спочатку це мене збивало з пантелику, а потім я зрозуміла, що в першу чергу маю бути не тією, ким мене хоче бачити натовп, а самою собою. В решті -решт, мене розуміють люди, які підтримують мої погляди. А чия думка важливіша в таком разі: соратників чи опозиціонерів з іншої сторони барикад? Висновок з риторичного питання один: я не збираюся робити щось лише тому, що цього вимагає більшість, яка мене не розуміє. (Написала це спеціально, щоб запам'ятати).
Власне це все, що я хотіла написати .І скоріш за все, це було зроблено лише для власного переконання. Але я знаю, що цього знадато мало, як для нічних роздумів ,тому згадаю одну сцену, яку бачила декілька днів тому:
Вечері біля кіоску я зустріла пару років 50-65. Чоловік просив грошей в жінки на пляшку.
- Кать, ну пожалуйста...
- Ты издеваешься?
- Ну немного...
- У меня 70 грн. осталось до 15го числа. Даже и не думай.
Не знаю, чим все закінчилося, я пішла далі, вражена тим, що цій сім'ї ще тиждень прийдеться жити на 10 грн. в день, що жінці, мабуть, дуже сумно по вечорах і, сподіваюсь, в неї є діти і онуки, які могли б її розрадити. Ви спитаєте мене, яка мораль? Ніякої. Окрім того, що я не хочу, щоб хтось з вас або я опинилися в такому діалозі.
Підписатися на:
Дописи (Atom)